(032) 235-65-25
(порожній)
 

Наші видання

Блог / Новини

Валюта:

Оплата Віза Мастеркард та Маестро

Оплата Віза Мастеркард та Маестро

-

Блог / Новини RSS 2.0

Михайло Жайворон про книгу -Буг-

Шановне товариство! Звертаю вашу увагу на надзвичайну подію в українській, та й світовій літературі – вихід у світ нового роману відомого письменника Ігоря Павлюка «Буг».
Це фундаментельний художній твір про Україну та українців повоєнних поколінь, поезія у прозі і висока поезія людських поривань до волі та щастя. Це роман не для слабких духом, не для збайдужілих обивателів чи новітніх хазяїв, яким «какая разніца», – це справді мудре Слово, з якого, власне, все і починається.
Після прочитання роману я не міг втриматися, аби не написати рецензію, яких, зазвичай, не пишу або пишу у виняткових випадках. Вона вже опублікована на сайті «Буквоїд» ( http://bukvoid.com.ua ), найближчим часом, сподіваюся, буде оприлюднена в інших авторитетних виданнях, що, переконаний, розширить коло шанувальників творчості відомого далеко за межами України нашого сучасника. Усім, хто бажає придбати наразі цю книгу, звертатися безпосередньо до видавця.
Я дякую моїм знайомим і незнайомим друзям за позитивні відгуки на цю рецензію, зокрема, самому авторові роману Ігор Павлюк Ігорю Павлюку, а також директорові видавництва «Світ» Ігорю Мельнику (https://www.facebook.com/ihor.melnyk.svitpublishing).

А ось і сама рецензія.

Буг завжди пам’ятає Бога

Павлюк Ігор. Буг: Роман. – Львів: Світ, 2020. – 328 с.

Новий роман відомого українського письменника Ігоря Павлюка «Буг» – про реальні події на волинському Поліссі після Другої світової війни. Школярі однієї з місцевих шкіл на Волині, де народилася УПА, організували Молодіжну організацію націоналістів, за що були жорстоко покарані радянською владою.
Але твір не лише про це, а про всю складність людських взаємин у сучасному глобалізованому світі, про жертовність і зраду, любов і вірність, що не мають часових меж і обмежень.
Найперше враження, що залишається після його прочитання, – це шок. Від самого сюжету, від несподіваного осмислення багатьох суспільних подій і житейських речей, самого себе та свого місця у Всесвіті, на своїй Богом дані землі, де віками жили і працювали наші предки, крутили своє Сонце і ловили свою рибу у бурхливій ріці долі, де вселенська енергія Світла нуртує у часопросторі і у всьому живому.
«Буг» Ігоря Павлюка – не просто ріка і все, чим наповнені її води та береги, не просто геолокація, де зароджуються і закипають пристрасті, збурюються хвилі емоцій, розвиваються події. Сам роман, по-правді, це прорив зі щільного дерну зашкарублих літературних традицій свіжої і живильної течії, де автор, відомий в Україні та далеко за її межами поет, науковець, перекладач, робить воістину відкриття у художньому одкровенні Слова, у надтонкій вишуканій і метафоричній манері письма. Текст можна сміливо розбирати на цитати, крилаті вислови… Це, якщо хочете, сучасна поетична філософія у прозі, глибинно виважена і мудра, як два береги однієї ріки, вміло композиційно вибудована і водночас розкута, наче вихори коней на бузьких лугах. Тут розкошує печаль, добро і зло, людяно-звірині душі, глупі й красиві лиця добрих, але байдужих людей, чудернацькі голоси квітів, знущання хворого тіла над здоровим духом, алхімія щастя і алфізика горя, запах свіжоспеченого хліба життя, тіло душі і душа тіла, поцілунок смерті і музика часу, затамована тиша зірок на воді, чорнобильські незабудки, марґінальний націоналізм і махровий глобалізм, інтелектуальна коліївщина та емоційна сковородинщина, несвобода на свободі і свобода вибору, людиноподібні боги та богоподібні люди, сита каламуть очей і людяно-льодяний відблиск вовчих очей…
Молода пружна енергія старшокласників, які були народжені на поліській волі, а не в теплиці, не в пробірках, як пізніше їхні онуки, шукала, за словами автора, боротьби, романтики, кайфу до болю і болю до кайфу.
Кацапів, котрі прийшли на їхні землі як офіційні «визволителі» від польських панів і німецьких окупантів, такі ось «лісові чорти» не любили завойовників, як свого часу індіанці конкістадорів. Хоча мало хто був готовий померти, але не стати рабом, бидлом, друго- чи третьосортним на своїй же, батьківській, дідівській і пра-пра… землі…
Як же це актуально тепер, коли новітні манкурти повилазили звідусюд на найвищі державні щаблі і роблять усе, аби ущент витравити генетичну пам’ять українців і віддати їх правічні землі чужинцям!
Досить показовим у творі є брутальний суд над патріотами, учасниками МОН, дванадцятьма старшокласниками Круківської школи, котрі мов дванадцять апостолів постали перед обласним радянським військовим трибуналом, що судив їх «за измену Родине»: 25 років ув’язнення. Символічно, що повторилася біблейська історія про Іуду: після суду свідкам, серед яких була і членкиня молодіжної організації націоналістів Майя Криницька, тепер «законна коханка» енкаведиста Євгена Артишока, заплатили по 30… саме так – по 30 – сріблястих рублів «за роботу», а засуджених порозсилали, порозкидали по різних таборах СРСР, де їх тримали разом із кримінальною шпаною, годуючи, як скотину, за найменшу провину кидаючи в карцер.
Дійові персонажі роману, окрім МОНівців Гліба Гаруна, Віктора Кардаша, Майї Криницької та інших, – колишня вчителька англійської мови, песіонерка з поліського містечка Круків Софія Зябрицька та її двоюрідна сестра Софія Волошкевич, котрі мало коли розуміли одна одну але часто спільно робили добру справу; колишній військовий пілот Борис Брик, який так і не зміг знайти себе у цьому переломному бутті, у цьому епосі переходу від соціалізму до капіталізму; Борисова дружина Людмила та океанолог-мікробіолог Світлана Лозко, чия любов до Бориса стала наскрізною печаллю, увібрала в себе усі чуттєві стани її народу або й усього людства за весь період розвитку…
Та все ж роман ніколи не був би таким, яким він є, без поета Андрія Наюка, образ якого органічно вплетено у сюжетну канву, як і сама наюкова (читається – Павлюкова) поезія про психологію, філософію, ідеологію патріотизму, густо і без фальші золотими нитками вшита у сторінки роману. Як от:

Недаремно слово вже дешеве, Як вода питтєва у потоп. А найглибше все-таки душевна Пісня з переламаним хребтом…

Наюк був уже в тому суспільному і фізіологічному стані творчої особи, що «хвалу і клєвету» приймав майже «равнодушно» і від різнокастових, як політичні партії, колег по перу, і від різношерстих критиків, одні з яких піднімали його до статусу національного поета, інші доходили до заперечення його таланту. Відчуваючи і знаючи закони життя, Андрій тішився, що Універсум дарував йому як поетові щастя бути на сторожі генетичного коду нації, що він живе: якщо у нього є друзі й вороги на найвищих щаблях суспільної ієрархії – значить він чогось вартує, значить пульсує, а не тліє, не скніє.
У поезію Андрія Наюка, зокрема, щиро закохана одна із головних героїнь твору океанолог Світлана Лозко, яка приручила Золоту Рибку, аби та шукала для неї золото на дні морському. Вставні новели про Золоту Рибку природно інтегрують роман із екзистенцією Буття у всіх його мікро -і макровимірах та пульсаціях. І сприймаються вони не як якісь фантастичні, вигадані історії, а цілком правдиві і переконливі.
У романі багато романтичного кохання і тілесних утіх, страждання, жертовності й зради, видінь і фантасмагорій, прозрінь і передбачень сучасної війни, хоча написаний він ще 2007 року. В останній частині книжки автор у манері новелістичного жанру досить несподівано зримо описує не як видіння, а цілком реальну картину Нової світової війни, що «розгорялася як незагашене сечею багаття кочівників на степовому полі, у якого лице кам’яної баби». Воювали усі, «Україна ж не знала, куди пристати, бо й ніхто не хотів її уже…».
Усі герої роману знаходять себе на цій війні – хто у відкритому бою, хто у партизанах, хто у Слові… Світ, що виник зі Світла, знову ставав пронизаним інформацією, болісно-божественним Світлом. «І ця Нова світова війна мудрими серцями відчувалася як остання у такій формі існування матерії на планеті Земля, де шрами на душі зашивають не лише струнами, де спати хочуть не лише тіла, але й душі, у яких темно, як у венах, як у дулах автоматів… де матюки ще сприймають як сакральні слова, де найцікавіша істота – повсталий ангел, а найнещасніші – сиротливе чортенятко, сліпий нічийний собака…».

Крізь тишу чути, як зоря потріскує, Чи плаче, як не складена судьба, Яку міняєш інколи ти різко так, Мов клятви на тиранових гробах.

Попри все це, закінчення роману світле, як і світ. Не випадкове повернення зі Штатів на батьківщину Світлани Лозко, яка останніми роками працювала там над суперновою психофізичною зброєю, несподіване припинення воєнних дій, коли комп’ютери збилися з толку, і з’ява у небі двох Сонць і двох Місяців, і загадкові усмішки дивних істот, які вибірково забирали у невість куди землян… Над розірваним горизонтом планети зійшла інша ера – Постнеоліт.
У романі Ігоря Павлюка Буг завжди пам’ятає Бога. Буг і справді пам’ятає Все.
Бо все по колах Його, що родяться чи то від зроненої сльози, чи то зорі.

© Михайло ЖАЙВОРОН

Новий роман Левка Різника - "Апостол правди"

На відміну від попередніх творів, де автор розповідає про життя і діяльність великих українців у різні історичні періоди, цей роман присвячений порівняно недалекому минулому в житті українського народу,- 80-м рокам минулого століття, періоду, коли вже були ознаки розпаду СРСР, а українці починали сміливіше відстоювати національну ідентичність і мріяти про власну незалежну державу. Про цей переломний період у житті українського народу сказано вже чимало: політиками, вченими, публіцистами, а от осмислення цих вікопомних подій письменниками - не так вже й багато, тим паче, коли вони відтворені на тлі життя і діяльності наших сучасників.

Ми попросили шановного Левка Йосиповича Різника поділитись думками про свій новий твір.

– Пане Левку, Ви добре відомі як автор романів, новел та оповідань, які повертали українцям національну пам’ять, доносили правду про видатних людей, імена яких віками замовчувались. А ось Ваш новий твір “Апостол правди” - присвячений періоду, який багато хто ще пам’ятає, адже чимало наших сучасників були активними учасниками описаних подій, і мають власний погляд на процеси, що відбувались тоді у суспільстві. Що спонукало Вас звернутись до цієї проблематики саме зараз? Чи не бентежить Вас, як сприйматимуть персонажів роману не тільки літературні критики, а й широкий загал, тим паче, що серед героїв роману є загальновідомі постаті?
Що спонукало?.. Що спонукало відтворити в формі роману-хроніки події періоду 1981–1991 років історії України? Особливої спонуки не було. Все наче само собою відбулося… Спливло в душі – й лягло на папір. Якщо ти з юних літ кував зі себе літератора, котрий постійно всебічно цікавився історичними сплесками та плинним життя у політиці, в культурі, то не міг не зачудуватися дивовижним-дивом – реальною хвилею відродження твоєї “рідної Неньки” як самостійної держави по століттях російської окупації. Диво з див! “Могучий і нерушимий” на твоїх очах паде – розвалюється – і ти сприймаєш момент свідомо, підготовлено інтелектуально… За плечима ж роки літературної праці… А ще перебуваєш в епіцентрі подій – працівником Спілки письменників… Ще донедавна мріялось домогтися хоч би такого рівня автономії, як у країн “соціалістичного табору” Східної Європи, аж тут нараз соборна, суверенна, незалежна! Чисто вам подібне щось до “чорнобильської катастрофи”. Вибух реактора під час технічного експерименту… В Союзі – суспільний експеримент, оголошення перебудови ленінської моделі диктаторського соціалізму до “гуманного, демократичного…” “с чєловєчєскім ліцом”. А як тільки розпочато перехід влади від компартії до народовладдя, спалено критичну кількість партквитків, ліквідовано політичні концтабори, знято цензуру, то “процес пошол” настільки стрімко, що й на цілий світ загуркотіла вибухова хвиля. Все це, звичайно, було списане-переписане в ЗМІ, в публіцистиці, а мені запраглося провести власне дослідження психологічно й філософськи в питомій художньо-прозовій формі, мовби оживити час в душі читача. Нагадати, звернути увагу, торкнутися сердечних струн, розуму саме зараз, – коли імперсько настроєний Кремль палає жадобою реставрації “імперії зла”, знову перетяти шлях Україні до самостійного розвою, “братній російський народ” розпочав кроваву агресію проти “братнього українського народу”. Тож, українці, невже й цього разу в нас не вистачить мужності, розуму й сили відстояти свою незалежність і знову станемо “підніжком” Кремля-Москви, жертвою новітнього “голодомору”?!
Чи хвилююсь перед критикою чи відгуками живих прототипів? За це – ні… А хвилююся через інертність сучасного читача. Надто спадає читацька активність, – а отже й аналітична замисленість над політичним процесом. Тому люди легко стають жертвою хижих політологічних маніпуляторів і чинять надто несерйозно в серйозних політичних дійствах.

- Чи не за скоро ви підняли цю тему? Колись я чув таке висловлювання Романа Іваничука, залюбленого в історичній творчості, що “історія має відстоятися – аж тоді письменник може братися за відповідне осмислення її в усіх аспектах”.
Мене ворохобило до праці з двох поглядів. Насамперед – враження, що за два десятиліття, так би мовити, випали в осад майже всі елементи “вибуху” – “геополітичної катастрофи двадцятого століття”, – як пошкодував нинішній очільник-агресор РФ; майже змалів потік публіцистичних, наукових праць, присвячених тій епосі, а також – меморіальної літератури, – є спогади основних фігурантів – Єльцина й Кравчука… Ну і по-друге: шкода розлучатися з особистими спостереженнями, – ще в пам’яті чимало істотного від спілкування з безпосередніми учасниками “Руху”, проголошення Держави України в повному адміністративному обсязі – від Верховної Ради до посольського корпусу; визнання державами Світу, утвердження істинного статусу членства в ООН, розбудови структури основних державних інституцій.

– Художні образи Станіслава Борецького та його секретаря Ладика, навколо яких розгортається сюжетні лінії роману, змальовані Вами достатньо іронічно, можна сказати, навіть саркастично. Саме такими закарбувала їх Ваша пам’ять? Чи може на створення цих персонажів вплинув час? Все ж таки понад тридцять років минуло. Що Ви хотіли донести читачеві, виводячи цих персонажів на авансцену життя періоду 80-х років?
Позаяк тема надто відповідальна, той й взялося не простих носіїв на основних персонажів, а таких, що могли якнайповніше, як то кажуть, розумітися на річах… Володіли можливостями доступу до верхотури влади та відповідним інтелектом, умінням аналізувати політичні зрухи найвищого порядку. Обидва образи: Станіслава Борецького (Стаса) й Володимира Ладанівського (Ладика) – авторський витвір відповідно до задуму, але, розуміється, з орієнтацією на живих аналогів – ментально з “Львівської породи”. “Ладик” – філософ, психолог, доцент університету; “Стас” – видатний вчений, очільник Львівської академічної науки, близький до політичних зрушень. У стосунках між ними й основний романний конфлікт: “Ладик” дотримується візії, що філософська психологічна логіка підказує неминучу катастрофу режиму в характері “чорнобильському”; “Стас”, підбитий знаннями столичної атмосфери Києва-Москви, тримається переконання, що диявольський Кремль за століття переживав не один подібний виклик – і завжди виходив сухим з води, і “не питання”, що й цього разу не порадить собі. Дев’ятдесят перший рік надає свідчення, що “Ладикова” логіка переважає… У цьому, до речі, відправна точка для читача порівнювати, аналізувати й робити висновки з розвитку подій початку ХХІ століття.
А що текст позначений іронією, то це – стиль, колорит… Інтелектуально багаті люди не уникають у розмовах, суперечках іронізмів, – автор іде за правдою життя.
Цими образами хотілося зафіксувати в читача стани душ патріотів, які жили в часи, коли в душах горів єдиний вогонь – вогонь істинного патріотизму; душ – ще не заражених проявами меркантилізму, – що спостерігаємо нині серед державців.

- На мій погляд, Ви достатньо реалістично описали повсякденне життя і діяльність “вісімдесятників”, які стали будителями національного відродження у Галичині. Показали, що більшість з них дотримувалась подвійних стандартів: з одного боку, здавалось, були законослухняними громадянами СРСР, а з іншого боку – носіями національної ідеї, яку таємно проповідували серед своїх, так би мовити, людей. Чи правильно буде стверджувати, що задіяні в романі персонажі це - узагальнені образи провідників українства на зламі ХХ століття?

Кожен народ, який перебуває в колоніальній залежності, дотримується “подвійних стандартів” у суспільному житті: в ньому існує пам’ять про життя до колонізації, в душах свідомих людей прикрість поразки, а також марення щасливих надій; водночас значній частині підкорених доводиться працювати в установах режиму, нібито коритися… І хоча жорстока диктатура в “імперії зла” змушувала до абсолютного підкорення… через цілу систему контролю за населенням: заохочення людей до сексотства, втягування в агентуру силових структур, партійний нагляд, – однак неможливо було повністю згасити потяг до свободи. Тому за радянських часів існувало переконання, що служиві українці переважно думають одне, говорять в колі друзів – інше, виголошують з трибуни – третє, четвертим діляться вдома під периною. Природний стан суспільства в процесі наростання вибухової енергії перед визвольним чином. “Валєнродизм” – оспіваний ще Міцкевичем у поемі “Конрад Валєнрод”. Є окремі індивіди, що бунтують відверто, – з них поповнюються ряди дисидентів, що готові йти за ідею на тюремні муки, а більшість свої національні почуття таять глибоко, вступають у державні партійні структури, а у відповідний момент з них рекрутуються так звані націонал-комуністи, здебільшого істинні патріоти, – коли спалювали партквиток. Мене якраз і зацікавило: психологічно дослідити перехід націонал-комуніста в патріота. Тому я не прагнув показати саме “провідників українства” в узагальнених образах, а вивести загал, у якому сидить національний дух незалежно від того чи представники “загалу” служать під час режиму, чи є членами партії, чи в структурах таємних агентів КДБ… Якби не цей дух, то ніякі окремі герої-революціонери не зрушать усього суспільства до національної перемоги, – мусить бути система: герої, пов’язані якнайтісніше з патріотично настроєним загалом; власне, голова й тіло в органічних зв’язках. Як писав наш видатний психолог Степан Балей: “Чуття-бажання-воля-розум. Схил працювати для добра свого народу витворюється із вродженої всім людям склонности брати участь у переживаннях інших людей”.

- “Апостол правди” – твір панорамний: внутрішнє українське життя тут тісно пов’язане з епохальними змінами як в СРСР, складовою частиною якого була тоді Україна, так і на міжнародній арені. Чорнобильська катастрофа, падіння тоталітарних режимів у країнах Східної Європи, переговори і зустрічі керівників наддержав, зародження національно-патріотичних рухів у радянських республіках, криваві розправи в Азербайджані, Грузії, Прибалтиці, підготовка до підписання нового Союзного договору, ГКЧП, припинення існування Радянського Союзу, утворення незалежних держав на пострадянському просторі, Революція на граніті - це далеко не повний перелік історичних подій, які знайшли художнє відображення у романі. Зрештою, Ви, як письменник, не могли оминути їх своєю увагою, адже вони “здетонували” тектонічні зміни на планеті. Завдяки Вашому роману сучасне молоде покоління українців має змогу зануритись в оту непросту атмосферу тоталітарного суспільства, коли в ньому вже наближалась кончина “імперії зла” і зароджувалась незалежна Українська держава. Описані в романі буремні, доленосні події перебували тоді в центрі уваги не лише політиків, а й всього народу. Звісно, найгостріші дискусії точились серед творчої еліти - науковців, письменників, художників, акторів, чиї імена вже були добре відомі суспільству, і які, власне, йшли в авангарді боротьби за свободу. Не секрет, що з більшістю з них Ви були добре знайомі, адже зустрічались і спілкувались по життю. Хто ж серед цих численних персонажів, майстерно зображених Вами в романі, все ж таки “Апостол правди”? Чи виконав він свою місію у 80-х роках? І які уроки треба винести нашим сучасникам, прочитавши роман?
- Назва роману неоднозначна. І не може бути такою, інакше автор позбавив би читача найосновнішого в читацькій практиці – співпраці з автором. Читач долаючи сторінку за сторінкою (якщо автор вміє зацікавити), поглинаючи розумом і серцем пропоновані для роздуму життєві колізії, події, дошукується “апостола правди…” Одначе завершений однозначний образ весь час просувається перед читачем невловимий. Бо авторові нема сенсу… йому важніше тримати читача в напрузі – щоби читач сам собі творив той образ із окремих деталей… творив згідно своєї підготовленості, свого інтелекту, власне, свого “апостола правди”. Чому ж Т. Шевченко не розшифровує у своєму катрені, кого ж конкретно він чекає… ще лише чекає “апостола правди і науки?” Україна чекала на нього історично, чекала перед розвалом Союзу, чекала тридцять літ розбудови Української держави, чекає далі… Окремі риси його зблискують то в один час, то в інший, а цілости не видно. Щось є від “апостола правди” в моїх основних персонажах, проте… вся “правда” все ще попереду… в творчих задумах Бога-творця. Суспільству й належиться, з Божою поміччю, лише наблизитись-наближатися до формування в усіх іпостасях українського “Апостола правди”.

З автором роману бесідував

Ігор Мельник

Не буде відправленнь посилок

Шановні колеги!

У зв'язку з участю видавництва у Форумі видавців з 18 по 23 вересня 2019 р. відправлень замовлень не буде. Вибачте за тимчасові незручності.

 

З повагою.

Видавництво "Світ"

 

Електронна книга

Шановні друзі!
В Інтернет-магазині нашого видавництва активована опція «Електронна книга». Відтепер є можливість придбати електронні версії тих друкованих видань, яких уже  немає в продажу. Скажімо, «Твори» Михайла Грушевського, книги зі серії «Історичні місця України» - Вулицями Кам»янець Подільського», «Ужгород відомий і невідомий», «Станиславів - Івано-Франківськ. Місто давнє і сучасне», а також -  зошити і підручники з «Основ християнської етики» ( з 1 по 11 кл.), зрештою, будь-яку іншу нашу книгу. Більше того, для шанувальників раритетних видань ми зможемо відтворювати в електронному вигляді й книги, надруковані на зорі незалежності України. Зокрема, «Історію запорізьких козаків» Дмитра Яворницького в 3 –х томах, «Історію України» Івана Крип»якевича, «Нариси з історії України» Дмитра Дорошенка та ін. Просимо також висловлювати  свої побажання щодо створення нових електронних видань і тих чи інших видавничих проектів.

В Країні Міркувань

В Країні Міркувань Автори цього навчального посібника, Ольга Гісь і Олесь Яцків, на добрих десять років випередили реформи, започатковані Міністерством освіти і науки України. Створений на стиках наук – математики, логіки, психології – посібник містить систематизовані за типами рівня складності логічні завдання і головоломки. Тут представлено оригінальне авторське бачення методичної системи, розгортання навчального матеріалу, послідовності його викладу та соціокультурного наповнення. Змістове наповнення і методичний апарат посібника повністю відповідають філософії Нової української школи. Це якісно нова навчальна книга, мета якої – формувати основні операції мислення дітей молодшого шкільного віку, розвивати в них кмітливість, винахідливість, пробуджувати творчий пошук, даруючи радість здогадки. Видавництво “Світ” з приємністю повідомляє, що книгa “В Країні Міркувань” повертається на ринок. Вона буде корисною як для дітей 6 – 12 років, так і для підлітків, а також може стати в нагоді вчителям молодших класів, батькам, шкільним психологам, учителям мови й математики. Наклад книжки видавництво формуватиме на основі попередніх замовлень. А тому звертаємося до вчителів, методистів, батьків, зрештою, до всіх поціновувачів педагогічного таланту авторів книжки, Ольги Гісь та Олеся Яцківа, з проханням завчасно подбати про укомплектування шкільних і домашніх бібліотек модерним посібником. Орієнтовна видавнича ціна навчального посібника для учнів 1 – 4 класів – 145 грн. Книгу можна придбати безпосередньо у видавництві за адресою: м. Львів, вул. Галицька, 21 (4 поверх), а також за телефоном: (032) 235-65-25; електронною поштою: real@svit.gov.ua; поштою: ДП «ВСВ «СВІТ», вул. Галицька, 21, м. Львів, 79008; безпосередньо в інтернет-крамниці видавництва «Світ».

Навчально-методичний посібник “Захист Вітчизни”

У видавництві “Світ”вийшов друком навчально-методичний посібник “Захист Вітчизни”. Його автори, С.Хараху, В.Павлов, І.Дзюба, Є.Саганчі, педагоги-практики з багаторічним досвідом праці в навчальних закладах, діляться своїми поглядами і напрацюваннями для ефективної реалізації вимог нової програми курсу, розробленої на основі Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді.
Як відомо, навчальний предмет “Захист Вітчизни” запроваджено в 2018 році як інваріантну складову Типових навчальних планів загальноосвітніх  навчальних закладів ІІІ ступеня, затверджених наказом МОН України, на підставі чинного законодавства.
Цінно те, зазначає методист Навчально-методичного центру освіти м.Львова Б.Шарун, що в окресленій парадигмі військової історії українців автори посібника відійшли від радянського минулого та ідеологічних штампів ХХ століття. Це засвідчує кардинальна зміна у рекомендаціях щодо викладання  військової історії та ідеології українських Збройних Сил, розповіді про НАТО, про співробітництво України з організацією для подолання викликів безпеці, суверенітету та територіальної цілісності на сході Європи, план-проспект практичного заняття “СІ_БРІЗ-2017” та інші теми. Цікавими і корисними є характеристики видів і способів фізичної підготовки, їх гендерний аспект, викладений в розділі “Прикладна і фізична підготовка”, в якому увага акцентується на ефективності видів і прийомів самозахисту, вмінні оцінювати ситуації, що вимагають практичного застосування навичок самозахисту.
Важливо те, що методичні рекомендації та інноваційні уроки відповідають вимогам нової навчальної програми курсу.

“Світ” представив “Твори ” Михайла Грушевського у Верховній Раді

18 січня у Верховній Раді України відбулась неординарна подія - презентація творчої спадщини голови Центральної Ради, керівника першого українського парламенту Михайла Грушевського. Було представлено половину праць з найповнішого видання “Творів” у 50-и томах, виданих у видавництві “Світ”. Сюди увійшли всі опубліковані й неопубліковані твори, мемуарна спадщина й архів видатного історика України, підготовлені до видання науковцями Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України і вченими низки інших академічних установ. Представлення відбулося в рамках відкриття нової експозиції Музею українського парламентаризму з нагоди 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року. Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, якому було передано “Твори”, високо оцінив внесок Михайла Грушевського у створення модерної Української держави та в розвиток українського парламентаризму. Це видання, за словами Голови Верховної Ради, дасть можливість сучасникам глибше ознайомитися з історією боротьби українського народу за свободу і незалежність і зробити правильні висновки з допущених помилок. У своїх виступах директор Інституту української археографії та джерелознавства Г.В. Папакін, завідувач Музею Української революції 1917-1921 років О. С. Кучерук наголосили на необхідності подальшої державної підтримки видання наступних 25 томів “Творів” М. Грушевського, випуск яких видавництву «Світ» довелось призупинити через “заморожену” у 2017 році програму “Українська книга”.

Фото прес-служби Верховної Ради

До 80-річчя від Дня народження українського письменника й громадського діяча

 “Могутня енергія духу” – так  охарактеризував  творчу  формулу  роману  “Містерія  непокори  Патріярха  Йосифа” автор  Левко  Різник  під  час  презентації  книги,  яка  відбулась  у  Львівській  обласній універсальній  науковій  бібліотеці.  Письменник  на  достовірному  історичному  матеріалі зобразив шлях  змагань Йосифа Сліпого,  одного  з  найбільш  духовних  ієрархів Української Греко-Католицької Церкви XX,    за утвердження у світі  української національної  ідеї. Саме могутня енергія духу, зазначив Левко Різник, допомогла Патріарху, після вісімнадцятирічних страждань на  засланні, вийти нескореним  із в’язниці,  і в надзвичайно складних політичних умовах середини ХХ століття стати духовним  і політичним лідером нації. За цей час Йосиф Сліпий  не  тільки  зумів  подолати  зневіру  в  серцях  ієрархів  УГКЦ  (після  її  ліквідації радянським  тоталітарним  режимом,  але  й  сконсолідував  українців  всього  світу  навколо будівництва у Римі Українського католицького  університету, собору Святої Софії, відкриття у  різних  країнах  Європи  українських  церков,  утвердження  Києво-Галицького  патріархату УГКЦ. 

Ці  історичні  віхи  в  житті  патріарха  Йосифа  майстерно  описані  в  романі-есеї,  який можна назвати  своєрідним  науковим  дослідженням,  вираженим  письменником  у  цікавій художній формі.  

Вражає  ерудиція  Левка  Різника.  Учасники  презентації,  а  серед  них  були  відомі державні  і  громадські  діячі,  письменники,  науковці,  аспіранти,  працівники  бібліотек  та багато  інших  шанувальників  таланту  письменника,  зазначали  у  своїх  виступах,  що письменник створив непересічний подвижницький  твір. Автор  зізнався, що  затратив кілька років  напруженої  праці,  щоб  вивчити  першоджерела  -  художні  та  документальні  твори, газетні  і  журнальні  публікації,  архівні  матеріали,  для  достовірного  зображення  образу Верховного Архиєпископа, кардинала Йосифа Сліпого. 

“Звісно,  допоміг  Патріарх,  -  усміхаючись,  розповідає  письменник.  -  Його  могутня сила духу і цілеспрямованість, беззастережна відданість обраній справі, - надихала в мене ”.

Зауважимо, що дослідження життя  і діяльності великих українців займає в творчості Левка  Різника  особливе  місце.  “Містерія  непокори  патріарха  Йосифа”  -  це  друга  частина дилогії  про Патріарха Йосифа  Сліпого. Перша  частина    -  “В’язень Христа  ради.”  вийшла друком  у  видавництві  “Світ”  у  2015  році.  Крім  цього,  письменник  видав  трилогію  – “Самотність  Пророка”,  “Поет  і  Владика”,  “Доктор  і  професор”-  об’єднану  в  структурну жанрову цілісність іменем Івана Франка. За словами письменника, базовою і вихідною  тут є перша книга, в якій змальовано образ Великого Каменяра в усіх аспектах його менталітету. І хоч  в  творі  задіяний  матеріал,  що  стосується  життєвого  шляху  від  народження  до  часу написання поеми “Мойсей”, проте насвітлюються особливо лише  ті моменти, коли в поета проявляються його виняткові  здібності пророчо вникати в явища суспільного, політичного, соціального  й  національного  буття  українців  під  протекторатом  колишньої  імперії  “Речі Посполитої”,  існуючих  Австро-Угорської  монархії  та  Російської  імперії.  Але  не  в  повній правді  для  поневолених  українців. Бо  народ,  хоч  і  любить  свого  пророка,  та  не  завжди  до нього  прислухається,  -  звідси  і  неповна  правда.  Тому  пророк  самотній,  -  бо  народові  в буденній метушні тяжко піднестися до величі свого вчителя. Через те письменник і закінчує роман  аналізом поеми    “Мойсей”,- щоб підкреслити найголовнішу франкову  тезу  стосовно визвольних  змагань  –  сила  Духа.  В  народі  це  звучало  так:  “В  єдності  –  сила,  в  силі  – перемога!”

У другому романі “Поет і Владика” письменник описує стосунки поета Івана Франка й Митрополита Галицького Андрея Шептицького й приходить до висновку, що обидва клали життя  на  олтар  Вітчизни  з  однаковою  метою,  з  однаковим  завзяттям,  але  йдучи    двома, паралельно текучими дорогами - світською  і духовною, - хоча їхні дороги  пересіклись лише один раз, - коли Франко відгукнувся на Послання Владики “О квестії соціальній”. Поет давно помер, а Владика до похилого віку відчував його присутність поряд, - в одній і тій же справі: в  духовному  і  національному  відродженні України. Письменник  при  тім  звертає  особливу увагу на причини й методи формування українського патріотичного духу в сина коваля Яця Франка  й  сина  спольщеного  графа  Яна  Шептицького,  дошукується  найдостовірніших аргументів. Ось  той  патріотичний  дух  і  випрямив  їхні життєві  дороги  в  єдиний  напрямок паралельно.  Два  титани,  таким  чином,  стали  поряд  на  історичному  боєвищі  в  першій половині ХХ    століття  за  “Рідну Хату”  – Українську  державу.  Їхня  діяльність,  кожного  в своїй  сфері,  кувала  єдиний  меч  –  жертовну  патріотичну  свідомість,  яка  невдовзі  була випробувана  за  Другої  світової  війни  в  лавах  ОНУ-УПА,  й  перемогла  під  час  розвалу “імперії зла”.

У  третьому  романі_  “Доктор  і  Професор”  Левко  Різник  досліджує  творчі  стосунки Івана  Франка  й Михайла  Грушевського  упродовж  десяти  років  –  з  1894  до  1905,  -  коли  обидва  найтісніше  співпрацювали  над  проблемою  розбудови  Наукового  Товариства  ім. Т.Шевченка  у  Львові  до  рівня  Академії  наук.  За  той  час  Іван  Франко  дав  усій  Україні часопис  “Літературно-науковий  вісник”,  а  Михайло  Грушевський  “пашпорт”  держави Україна  -  “Історію  України-Руси”.  Письменник  тим  десятиліттям  обгрунтовано  заперечує поширені  інсинуації,  ніби  між  І.Франком  і М.Грушевським  були  якісь  глибокі  ідеологічні розходження аж до ворожнечі!   
До  слова,  за  трилогію  "Самотність пророка",  "Поет  і  владика",  "Доктор  і Професор,   Левку  Різнику,  автору,  і  видавництву  "Світ"  в  2015  році  було  присвоєно  звання  лауреатів премії Президента України "Українська книжка року" у номінації “За видатні досягнення у галузі художньої літератури”.

У четвертому романі  “В’язень Христа ради письменник” розповідає про Верховного Архиєпископа,  кардинала  Йосифа  Сліпого,  зрештою  Патріарха  Української  Греко-Католицької Церкви. Паралельно він досліджує життя  і діяльність Андрея Шептицького. Ці два титани пліч-о-пліч працювали й діяли як видатні духовні особи й національно-політичні діячі  упродовж  1939-1945  років  у  найвідповідальніший  момент  боротьби  українського народу  за  відродження  держави,  проти  всіх  окупаційних  режимів,  які  розшматовували Україну під час Другої світової війни. Андрей Шептицький виступає в цих умовах не тільки духовним  провідником,  але  й  політичним  лідером  нації,  про що  засвідчує  його  знамените Послання  до  вірних  в  час  нацистської  окупації  “Як  нам  збудувати    рідну  хату”.  Йосиф Сліпий  був  його  першим  помічником,  а  відтак,  з  кончиною  Владики,  очолив  Церкву  як коад’ютор, визнаний Апостольським Престолом з 1939 року.

Ось  з  таким  багатим  творчим  ужинком  зустрів  своє  80-річчя    Левко  Різник.  За що йому честь  і слава від вдячних читачів  і шанувальників таланту. З роси  і води Вам славний ювіляре!
 

Львівська обласна універсальна наукова бібліотека запрошує

У понеділок, 15 січня, о15 годині в Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці (просп. Шевченка,13) відбудеться презентація нового роману відомого українського письменника Левка РізникаМістерія непокори Патріарха Йосифа”. Це друга частина дилогії про одного з найбільш духовних ієрархів Української Греко-Католицької Церкви XX ст. Патріарха Йосифа Сліпого.  

Представлення книги приурочене 80-річному ювілею Левка Різника. Запрошуються всі шанувальники художнього слова і поціновувачі його таланту.

Книжковий дворик запрошує

У пятницю, 10 жовтня, о 15 годині «Книжковий дворик» запрошує вчителів, студентів і просто шанувальників на презентацію нових освітніх проектів Марії Чумарної  - інтегрованої читанки для 4 класу «Світ, в якому я живу» ( видавництво «Світ») і новинок розвивального плану за авторською освітньою технологією «Світ малого українця»

  1   2   наступ. >>