(032) 235-65-25
(порожній)
 

Наші видання

Блог / Новини

Валюта:
-

Блог / Новини RSS 2.0

“Світ, в якому я живу”

          “Світ, в якому я живу”.

Під такою назвою у видавництві Світ незабаром вийде друком навчальний посібник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів України. У ньому закладено новаторський підхід до духовного формування цілісної особистості засобом розвитку духовної, родової, генної та архетипної пам’яті дітей. Автор і упорядниик читанки Марія Чумарна, письменниця, науковець, дослідниця української символіки та звичаєвості, створила посібник інтегрованого змісту, який не лише вводить школярів у світ міфів, казок, різних жанрів народної творчості й літератури, а й виховує почуття любові до рідної землі. У книжці подаються відомості з історії та природи рідного краю і цікавинки з різних галузей знань. Ілюстрації до читанки ознайомлюють з найкращими зразками українського народного мистецтва, з народними святами та звичаями. Книжка заохочує учнів до творчості і співтворчості, розвиває уяву і фантазію.

 

Марія Чумарна люб’язно погодилась представити нову книжку громадськості й відповісти на наші запитання.

 

 - Пані Маріє, охарактеризуйте, будь-ласка, суть Вашого авторського підходу до організації та впровадження навчально- виховного процесу у школі.

- Хочу зазначити, що він базується на цілісності знань, концепції, яка сьогодні впроваджується Міністерством освіти і науки України як революційна реформа. Те, що зараз вводиться в наші школи як новація, я започаткувала й апробувала ще в 1991 році у своїй Приватній Авторській школі, наказ про створення якої було підписано 24 серпня. Відтоді моя школа, яка є ровесницею Незалежності України, працює за авторською програмою “Світ малого українця” (для початквих класів), в якій особлива увага приділяється створенню необхідних умов для духовного пробудження дитини та розвитку світу її цінностей і талантів.

- Отже, Ви прихильниця гуманістичної виховної системи, яка допомагає дитині краще пізнати людську природу через вивчення національної культури. Яким чином це сприяє формуванню в дитини цілісного світогляду?

- Скажу так: твори, подані в моєму посібнику, не лише навчають дитину працювати з художнім текстом, а й творять в її уяві цілісний образ світу, в якому живе сучасна людина, розширюють коло уявлень про походження нашої планети, всіх живих створінь. Засобами міфу, казки та інших видів народної творчості в учнів виховується почуття відповідальності за власні дії і вчинки, за майбутнє нашої землі. Пізнавальна функція цього  підручника широка: в ньому охоплено різні аспекти знань про природу світу, культуру та міфологію різних народів. Особливу увагу приділено творам сучасних українських письменників, які розширюють понятійне коло учнів засобами пригодницького та фантастичного жанрів. Патріотично-виховна лінія читанки простежується в кожному розділі через послідовне поглиблення теми відповідальності кожного літературного героя і юного читача за збереження природи.

- І в такий спосіб досягаєте бажаного результату?

-  Бачите, кожна людина, а дитина особливо, пізнає світ довкола себе найперше серцем, - через свій особистий досвід спілкування з ним. Раніше в школі апелювали лише до розумового навчання, вважаючи, що дитину треба навчати – і ставлячи на другий план самонавчання й саморозвиток дитини. Культивувалася навченість, поінформаваність, засвоєність чужих знань і т.п. А насправді найважливішими в якісному навчанні дитини є її власне природне бажання вивчати й пізнавати світ, воля самій творити і робити вибір цінностей життя.

Ще колись великий педагог Ян Амос Коменський писав, що, якби ворог людства захотів створити школу, в якій би вбили природнє бажання дитини вчитися, то треба було, властиво, створити саме таку школу, яку маємо зараз. Великий педагог ще 500 років тому говорив про схоластичну школу і був переконаний, що така школа вбиває природнє бажання дитини до саморозвитку. На жаль, ця шкідлива тендеція радянської системи навчання зберігалася до останнього часу: людина - ніхто, бо з першого дня перебування в школі вона нівелюється як особистість. Ніякої власної думки, своєї позиції, жодного розвитку. Формується “гвинтик системи”, зручний навчений раб.

 Коли я створювала свою авторську школу, то, власне кажучи, мала намір зламати цю систему. Моя програма була названа “Світ малого українця”. Назву запозичила в болгарських педагогів, бо простіше не скажеш. Дитина повнна любити те, що вона пізнає. Без любові не можна навчити людину. Дитина навчається добре тоді, коли вона любить і знає. Тому має якнайглибше і якнайвсебічніше пізнати світ, в якому вона живе. Саме на цій основі створювала усі свої підручники.

- Чим нова читанка відрізнятиметься від існуючих?

- Досвід, як відомо, завжди дає розвиток. Коли ти робиш щось одне і розумієш, що можна зробити ще краще, то в кожній наступній книжці  прагненш досягти цього і не повторювати вже створеного. Водночас існує державний стандарт, існують певні вимоги і нова програма “Інтегрований курс”. Правда, мені не подобається слово інтеграція, адже це - вимушений хід. Бо спочатку знання розчленовують попредметно, а потім їх зводять докупи. Я волію давати цілісні знання з перших років перебування дитини у школі. Далі вони поступово будуть увиразнюватися як певні напрямки пізнання, як галузі сучасних наук.

 4 клас  -  дуже важливий етап переходу на вищий рівень навчання. Читанка служить пропедевтичним курсом для наступного предметного засвоєння різних галузей знань. Тому вона має бути цілісною за своєю природою. Дитина завершує початкову школу. Вона має підсумувати все, що вивчила в попередніх класах. Тобто має бути підготовлена до сприйняття всього обсягу знань гуманітарного циклу: народної творчості, літератури рідного краю, краєзнавства, історії, українського мистецтва.  

 - Пані Маріє, коли знайомишся з Вашою новою читанкою, то наче мандруєш Всесвітом у пошуках щастя, гармонії душі й тіла.

- Саме в цьому і полягає оригінальність нового підходу до навчання. Адже в калейдоскопі захоплюючих, веселих і повчальних пригод школярі пізнають закони Життя, вчаться любити, бути добрими й милосердними. Ми нині дуже далекі від природи, позаяк поставили на перше місце не відчуття, а розум. Поставивши інтелект вище духовного, людина, втратила зв’язок із природою. До цього додам, що слова – точні, як математика: їх зміст не має відхилень. І якщо ми говоримо одне, а робимо – інше, то руйнуємо самих себе і навколишній простір. Мало хто здогадується про негативну дію лайливих слів, якими людина повільно руйнує своє життя та долю.

 - За яким принципом відбирали тексти до книги?

- В основі читанки лежить нова базова програма, яка передбачає узагальнення того, що вивчалося на рівні казок. Це міфологічний пласт. І не тільки український. Через міфологічні сюжети різних народів книжка творить єдину, цілісну картину пам’яті людства про створення і руйнування світу, про нелегкий шлях людини до самоствердження. Вінцем цієї мандрівки міфологічним царством є прекрасне одвічне питання: чи може людина досягти безсмертя – і що таке безсмертя? Певною мірою відповісти на нього я намагалась у книжці «Буття і небуття. Таємниці творення світу. 50 міфів народів світу».

На мій погляд, українська народна казка — не лише для дітей. Вона не меншою мірою може привертати увагу дорослої людини, бо усвідомлене входження у світ казки приносить дуже велику духовну насолоду. Звісно, казка – це алегорична наука, яка закладала у свідомості дітей основні закони співжиття у світі. Про це я розповідала у книжках “Тридев’яте царство”, “Любов у залізних чоботях”, “Мандрівка в українську казку”.

-Чому діти такі небайдужі до страшних історій та казок? Що вони їм дають?

– Суть в тому, що таким чином діти переборюють власні страхи і вчаться дивитися в очі глибинним “зміям”, які живуть у підсвідомості людини на генетичному рівні. Важливо те, що казка завжди має щасливий кінець, – це сповнює дітей вірою у власні сили.

Водночас у багатьох підручниках про зародження світу мені не завжди імпонує до певної міри спорадичний підбір казок: єгипетська міфологія, китайська міфологія. Я виходжу з того, що ми недооцінюємо себе, бо не знаємо власної міфології, української казки. І це прекрасно, що діти починають зараз захоплюютися казкою, міфами. Однак у соціальних мережах більше пропагується кельтська, друїдська міфологія, а це чужий для нас матеріал. Водночас глибини власної міфології, на якій базується вся світоглядна культура наших предків, ми, на жаль, ще не пізнали. Коли ми перестрибуємо від пізнання своїх родових коренів до пізнання себе як людини Землі і беремо якісь фрагментарні знання інших рас, навіть не народів, а інших рас - із зовсім іншою ментальністю, - ми розриваємо  природний зв'язок зі світоглядом, культурою, історією свого рідного краю. Слід пам’ятати, що найважливіше - послідовно виховувати в дитині розуміння свого “Я”: “Я” як особистість, “Я” як моя сім’я, родина, народ - і як частка людства. Саме древня міфологія допомагає глибше зрозуміти наші звичаї і традиції, всі наші прадавні свята. Ось таким чином в читанці подано українську міфологію як основоположну і міфологію тих народів, які допомагають дітям глибше зрозуміти, власне, нашу, українську, - взаємодоповнють світоглядні основи первісних людей.

У кожному посібнику для початкової школи намагаюсь роз’яснити значення таких понятть, як “казка”, ”притча”, “байка”, “бувальщина”, “оповідка”, “легенда”. Це, як відомо, різні жанри, але їх часто плутають між собою. Наприклад, в шкільних підручниках вживається словосполучення “казки про тварин”, хоча насправді мова йде про класичну байку. Не дивно, що навіть вчителі допускають такі помилки. У читанці подано чітке визначення кожного жанру. Особливу увагу приділено притчі. Адже притча – це розгорнутий афоризм, думка, “одягнута” в сюжетну оболонку. Наш читач знає східні притчі, вони, як правило, призначені для середовища мудреців чи проповідників і мають суто філософський підтекст. Українська притча – вихоплена із самого життя, а тому характерна для народної філософії. Говорячи про притчі, прагнула показати українцям, що й ми “не ликом шиті”, і наша мудрість – гірка іноді, та глибока, як океан, бо таким є саме життя.

 - Кілька слів про художнє оформлення. Наскільки гармонійно, на Вашу думку, вдалося пов’язати дизайн книжки з її змістом?

- Звісно, художнє оформлення - невід’ємна складова нової читанки. Ми довго дискутували над цим питанняму у видавництві. Можна було йти, скажімо, шляхом барвистого оформлення, щоб тексти ілюстрував художник. Але, як педагог, я розуміла, що ілюстрація не може бути просто картинкою. Вона має працювати. Кожна деталь художнього оформлення має бути складовою навчального процесу. Тому, коли говоримо, що цей підручник - інтегрований, дуже важливо наголосити, що він на третину оздоблений творами народних митців. Найбільше використано картин Івана Сколоздри, нашого знаменитого художника, ім’я якого увійшло в число 600 найбільших митців світу, а твори художника найповніше розкривають міфопоетичний всесвіт українців. Ми часто зустрічаємо репродукції його картин, однак в основному їх подають без підпису. Як народну класику. Важливо, що в читанці публікуються і крилаті слова Івана Сколоздри. Використано також картини Катерини Білокур, Марії Приймаченко, Ганни Собачки і зразки петриківського розпису. А на літературне коло подаємо твори таких геніальних українських митців як Сергій Васильківський, Микола Пимоненко та ін. Діти повинні запам’ятати прізвища цих художників і, можливо, з часом вони захочуть побачити їхні картини в оригіналі.

- Для учнів Ваша читанка не просто посібник, а книжка, яка спонукає їх до пошуку додаткової інформації поза рамками шкільної програми. Очевидно, четвертокласникам самотужки зробити це нелегко, тож розраховуєте залучити до співпраці й батьків?

- Обсяг книжки не дозволяє публікувати багато додаткового матеріалу, попри це після кожного тексту подаємо енциклопедичні довідки. Це дуже важливо. Вміщуємо, наприклад, цікавинки про тварин чи про рослин.  Матеріал дуже цікавий, унікально цікавий. Це підказка для батьків. Якщо вони захочуть дати дітям більше інформації, то можуть заглянути в інтернет. Можливості зараз необмежені.

У літературному колі представлені наші класики: Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Вінграновський та ін. Із сучасних творів подаємо прозу тих письменників, які не просто розважають дітей, а виховують їх патріотами. Так, для кращого розкриття теми “Геройському роду нема переводу” публікуються розповіді про наше героїчне минуле: про Михайла Семилітка, про Київ, про Кирила Кожум’яку. Подаємо також фрагмент з оповідання Олександра Гавроша про Івана Фірцака, - українця, який входив до п’ятірки всесвітньовідомих богатирів. Крім цього, вміщуємо біографічні довідки про цих славетних українців. Дітям, безперечно, цікаво почути їх прізвища, адже йдеться про прообрази українського лицарства, до якого споконвіку прагнули наблизитися наші герої.

 Як дорослий письменник чи як дослідник звичаєвої культури, я апелюю насамперед до дорослих, але думаю і про дітей, бо бачу наскільки в школі загублено українську традиційну культуру виховання. Переконана, що оті глибинні знання дітям треба давати з раннього віку, інакше просто втратимо Україну. До речі, ми вже втрачаємо її як духовну сутність, бо дуже швидкими темпами йде уніфікація. На дітей спрямована велика інформаційна експансія, - і вони губляться. Щоб цього не допустити, треба сформувати в дитини цілісний світогляд. Не випадково новий посібник називається “Світ, в якому я живу”. Життя дитини передбачає радість, її творчу діяльність, самовираження, а не примусове виконання чужих завдань. Дитина завжди щось виконує в школі, а вона в школі повинна жити. І жити в радості. І пізнавати самого себе. Тому тексти підібрані таким чином, щоб допомогти дитині прислухатись до світу навколо себе. Скажімо, фрагмент з нового роману Мирослава Дочинця “Світован. Штудії під небесним шатром” - це не просто текст про життя пташок, а розповідь про закони Всесвіту. І спостережлива дитина, читаючи і працюючи з цим текстом, починає задумуватись над написаним і прислухатись до природи навколо себе.

- Пані Маріє, яким Ви бачите майбутнє паперової книжки, зокрема шкільного підручника. Чи не витіснить його з навчального процесу електронна книга?

- Книжка, яку дитина може тримати в руках, просто необхідна. Адже згідно з психологією людина сприймає знання трьома основними центрами: аудіальним, візуальним і кінестетичним. Для учнів початкової школи, до 11 років, кінестетика особливо важлива. Навіть просто доторкаючись до книжки, дитина запам’ятовує текст, бо сприймає інформацію всіма тактильними засобами. А ми думаємо, що сприймати можна лише очима чи тільки на слух. Дитина, навіть маленька, бере книжку на зуб. Тому вона має відчувати теплоту книги, енергію слів, які йдуть від текстів. Це просто необхідність.

Що стосується синтезу друкованої книжки з електронними носіями, то це абсолютно нормальна річ. Я видала, крім паперового підручника для 4 класу, його електронну версію. Завантаживши книжку в комп’ютер, можна прослухати потрібну пісеньку, подивитися тексти, мультфільми.  Як автор багатьох книг – сама відчуваю, що поки я не потримаю написану книжку в своїх руках, поки не побачу в друкованому вигляді, я не повністю відчуваю її. Книжка повинна отримати тіло і душу. Електронний носій - це інформація, яку можна витягнути спорадично, тоді, як в паперовій книжці ця інформація наче випромінюється. Кажуть, що можна тримати книжку під подушкою і таким чином вивчати іноземні мови. Справді, такий досвід існує. Енергія книжки передається людині на якомусь підсвідомому рівні, особливо  дітям. Тому відірвати їх від живої книжки, яку можна потримати в руках, просто шкідливо. Треба розширювати можливості класичної книжки: робити, наприклад, вкладки, де діти можуть малювати або щось вирізувати, розмальовувати. Або ж доповнити її електронним додатком. До речі, з композитором Оксаною Герасименко ми випустили диск з ранковими привітаннями, віршами і співом пташок на природі. Це – звуковий посібник, який допомагає розширювати можливості навчання класичною паперовою книжкою.